Попри те, що діалогічне мовлення (ДМ) і методика його навчання посідали одне з чільних місць у наукових дослідженнях як віт¬чизняних, так і зарубіжних науковців, серед яких мож¬на назватиІ.Л. Бім, Е.М. Розенбаума В.Л. Скалкіна, Е.Н. Соловову, В.В. Черништа ін., дана проблема потребує детальнішого розгляду. У працях названих фахівців вивчаються питання умов навчання ДМ, типології вправ та етапів навчання ДМ.
Вважаємо за доцільне розпочати розгляд даного питання з аналізу поняття діалогічного мовлення.
Більшість дослідників погоджується з тим, що ДМ, насамперед, процес двосторонній. Наведемо найпоширеніші визначення ДМ.
Так, В.В Черниш розуміє під ДМ процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. У межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як мовець (ініці¬атор спілкування — адресант) і як слухач (партнер по спілкуванню - адресат).
Л.А. Середа зазначає, що під ДМ слід розуміти мовленнєву взаємодію двох або більше учасників.
Схоже розуміння поняття ДМ пропонує М. Хорсун, яка розглядає діалог як процес спілкування двох або більше співбесідників-партнерів, де в рамках одного мовного акту кожен з учасників по черзі виступає в якості слухача і співрозмовника.
Отже, загальновизнаним розумінням поняття ДМ є тлумачення діалогу як процесу мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування, в межах якого кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець.
Далі у нашому дослідженні ми під діалогічним мовленням будемо розуміти групове спілкування, виходячи з вище наведених визначень та мети нашого дослідження.
Для глибшого розуміння даного питання слід також проаналізувати характеристики діалогічного мовлення. Розглядом даного питання займалися І.Л. Бім, Е.Н. Соловова, З.В. Корнаєва та ін.
Так, Е.Н. Соловова виділяє наступні характерні ознаки ДМ:
1) реактивність, яка, на думку дослідника, є головною об’єктивною причиною важкості оволодіння ДМ. Вона може бути зумовлена непередбачуваністю мовлення, відсутністю соціальних навичок діалогічного спілкування та залежністю від партнера у виборі логіки висловлювання та мовних та мовленнєвих засобів його організації;
2) ситуативність, яка визначає мотив говоріння. Вона передбачає, що успішність ДМ залежить від заданої ситуації спілкування та розуміння учнями проблемного завдання. Ситуативність визначає суть і логіку діалогічного мовлення.
Інший підхід до розгляду характеристик діалогу запропонували І.Л. Бім та З.В. Корнаєва. Зокрема вони виділяють наступні ознаки ДМ:
1) кількісні: темп мовлення (повільний, близький до темпу рідної мови, дуже повільний), паузи хезитації (виникають через недостатній об’єм потрібної лексики чи несформованність автоматизації та мобільної готовності мовного матеріалу), кількість реплік, ступінь розгорнутості реплік;
2) якісні: чистота мовлення (відносна правильність мовлення: граматична, фонетична та лексична оформленність), структурна різноманітність реплік, адекватне використання структурно-функціонального типу діалогу відповідно до ситуації спілкування, врахування соціального рангу учасників діалогу, наявність засобів мовної експресії, індикатори позитивної реакції (лексичні засоби вираження солідарності, радості, згоди та ін.), сигнали стосунків (виражають ставлення співрозмовників один до одного) та сигнали завершення комунікації.
Проте більшість провідних вітчизняних методистів таких, як Н.К. Скляренко, С.Ю. Ніколаєва, В.В. Черниш та ін. зосереджують свою увагу на інших характеристиках діалогічного мовлення.
Так, В.В. Черниш виділяє наступні особливості ДМ:
1) психологічні:
а) вмотивованість — спонукання до спілкування; б) зверненність – контакт учасників спілкування, що передбачає зорову та мовленнєву взаємодію;в) ситуативність — співвіднесеність з реальними чи уявними подіями, переживаннями чи життєвим досвідом; г) емоційна забарвленість — емоції мовця проявляються в структурі реплік, доборі лексикограматичних структур, інтонації; д) спонтанність — ДМ неможливо спланувати; е) двосторонній характер — співрозмовник виступає то в ролі мовця, то слухача.
2) лінгвістичні:
а) еліптичність — незавершеність, обірваність конструкцій;
б) наявність готових речень та заповнювачів фраз;
в) стягнені та слабкі форми слів.
Отже, далі у нашому дослідженні під діалогічним мовленням будемо розуміти процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування, а саме групового спілкування, в межах якого кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець.
Діалогічне мовлення характеризується певними лінгвістичними (еліптичність, стягнені та слабкі форми слів та ін.), психологічними (вмотивованість, ситуативність, емоційна забарвленість, спонтанність, двосторонній характер), кількісними (темп мовлення, паузи хезитації кількість реплік, ступінь розгорнутості реплік) та якісними (чистота мовлення, структурна різноманітність реплік, адекватне використання структурно-функціонального типу діалогу відповідно до ситуації спілкування та ін.) ознаками.
Комментариев нет:
Отправить комментарий