Розглянувши поняття ДМ, структуру та типи діалогів, слід перейти до розгляду етапів та системи вправ для навчання ДМ. Аналіз даного питання буде відбуватися з точки зору індуктивного підходу до навчання ДМ.
Детально дана проблема розглядалася у роботах І.Л. Бім та В.Л. Скалкіна.
Обґрунтування доцільності індуктивного підходу до навчання ДМ знаходимо в роботах І.Л. Бім, яка підкреслює, що, оскільки зв’язок між мовою, мовленням та дійсністю є багатогранним, то природнім є те, що при навчанні іноземного спілкування, вони не можуть засвоюватися одразу в усій своїй різноманітності, і, відповідно, одночасно не можуть засвоюватися всі типи мовленнєвих актів. Тому необхідно поетапно оволодівати говорінням як видом мовленнєвої діяльності і поетапно оволодівати різноманітними типами мовленнєвих актів.
Як уже відомо, ДЄ складається із реплік — ініціативних і реактивних.
За висловом В.Л. Скалкіна, учнів насамперед необхідно навчити реплікування, тобто швидко й адекватно реагувати своєю реплікою на репліку вчителя, а також продукувати ініціативні репліки за зразком, що його подає учитель. Репліка учня разом з реплікою вчителя складатиме ДЄ певного виду.
На думку І.Л. Бім, на даному етапі навчання ДМ потрібно закласти фундамент говоріння, не маючи на меті лексико - граматичну чи прагматичну варіативність, які є характерними для природного мовлення. Вчитель повинен навмисно обмежити цю варіативність з метою управління процесом навчання і поетапного його моделювання.
Так, на думку дослідника, відбувається формування граматичних механізмів породження основних комунікативних типів речення і одночасне оволодіння набором простих реплік для ведення діалогу.
Як зауважує І.Л. Бім, діяльність учнів на першому етапі формування діалогічного мовлення зводиться до породження елементарних висловлювань, які можуть виступати в якості реплік в діалогічному спілкуванні. Цілі конкретних дій, що входять в дану діяльність, можуть бути обмежені вираженням наступних основних комунікативних намірів: ствердження, сумнів, заперечення, запит інформації, наказ, порада, прохання та ін.
Тому логічним є використання наступних видів вправ для навчання реплікування:
1) на імітацію зразка мовлення:
Teacher:
a) I like documentary films. Say that you like the same type of films.
b) I like thrillers. Say that you like the same type of films.
c) I like comedies. Say that you like the same type of films.
d) I like cartoons. Say that you like the same type of films.
2) на підстановку у зразок мовлення:
Teacher:
a) I am fond of horror films. Say that you are fond of some other type of films.
b) I am fond of adventure films. Say that you are fond of some other type of films.
c) I am fond of feature films. Say that you are fond of some other type of films.
d) I am fond of educational films. Say that you are fond of some other type of films.
Як стверджує В.Л. Скалкін, для даного типу вправ на підстановку слід використовувати речення-кліше. Виконуючи різного типу зміни, учні впевняться в тому, що перед ними не застигла мовна одиниця, а речення, що є первинним для побудови схожих за змістом висловлювань.
3) на трансформацію зразка мовлення:
a) інформативний вид:
повідомлення інформації:
— I am fond of films.
— My friend is fond of fіlms too.
перепитування, уточнення:
— I am going to watch a film today.
— What do you say you are going to do today?
контрпропозиція, порада:
— I like watching films.
— You’d better go read books.
приєднання, солідарність:
— I am going to watch a film today.
— I think I’ll watch a film too.
підтвердження:
— That film is fantastic .
— That’s right. I have never seen such a good film.
обіцянка:
— Could you buy two tickets to the cinema?
— Sure, I promise to buy them.
б) негативний вид трансформаційних вправ:
— That film is going to be a great hit with the public .
— I don’t think that film is going to be a great hit with the public .
в)імперативний вид трансформаційних вправ:
— A new film is on at our local cinema today.
— Go and buy two tickets for the film. (наказ)
— Bob, be so kind as to buy two tickets for the film, please. (прохання)
— What do you say to our going to the cinema today? (запрошення)
г)емоційний вид трансформаційних вправ:
— That film will be great.
— That film can’t be great. (сумнів)
— That film may be great. (невпевненість).
В.Л. Скалкін [27, с.84] виділяє ще такі види трансформаційних вправ:
1. виправлення співбесідника:
— We are going to watch a horror film.
— No, we are going to watch an adventure film.
2. вираження здивування:
— We’ll watch a cartoon tomorrow.
— Do we really?
г) на самостійне вживання зразка мовлення:
Teacher: We are best friends. We want to go to the local cinema. Tell me what kinds of films you like and we will decide what to do.
В.Л. Скалкін також пропонує на даному етапі використовувати ще такі види завдань:
I. конструктивні завдання:
1) відповіді на запитання з використанням слів в дужках:
— Are you doing your homework now? (to watch a film)
— No, I’m not. I’m watching a film
2) складання висловлювання, яке починається, наприклад, з Don’t…, використовуючи наступні слова:
to buy tickets, to go to the cinema, to watch TV:
— Don’t watch TV because it is rather harmful for your eyes.
II. запитання – відповіді:
— Do you like watching films?
— What kinds of films do you like?
Дослідник також зауважує, що запитання можуть бути згруповані за мікротемами або вроздріб. Але в менш підготовлених класах слід надавати перевагу групуванню запитань за темами.
Отже, навчання реплікування можна вважати підготовчим або нульовим етапом формування навичок і вмінь ДМ учнів. Вправи, що використовуються на даному етапі навчання ДМ, можна охарактеризувати як умовно-комунікативні, рецептивно-репродуктивні та репродуктивні вправи на імітацію зразка мовлення (ЗМ), підстановку у ЗМ, трансформацію ЗМ, відповіді на запитання, повідомлення/запит інформації, спонукання до дії, тощо. Типові режими роботи: учитель-ученьта учитель-клас. При навчанні реплікування важливо поступово збільшувати обсяг репліки учня — від однієї до двох-трьох фраз.
Перейдемо до аналізу наступного етапу навчання ДМ.
Як підкреслює В.В. Черниш, коли учні засвоять репліку-реакцію та ініціативну репліку певної ДЄ, можна переходити до першого етапу формування навичок і вмінь ДМ — оволодіння певними ДЄ.
І.Л. Бім стверджує, що на даному етапі оволодіння ДМ об’єктом цілеспрямованого формування повинні стати зв’язки між репліками та їх сполучення.
Як зауважує дослідник, ряд лінгвістів та методистів підкреслюють наявність повної, часткової та нульової структурної (формальної) співвіднесеності реплік діалогу.
Під повною формальною співвіднесеністю розуміють відтворення в репліці-реакції репліки-стимулу чи одного з її компонентів.
Приклад 1.14:(Pupil 1) Will you go to the cinema? – (Pupil 2) Yes, I will. В даному випадку репліка-стимул виступає опорою для репліки-реакції.
Під частковою співвіднесеністю розуміють наявність в репліці-реакції видозміни з репліки-стимулу чи поширення до слова, що становить суть запитання (самостійне вживання підрядного речення).
Приклад 1.15: (Pupil 1) Will you go to the cinema? – (Pupil 2) If I have time.
Нульова співвіднесеність проявляється в тому випадку, коли реакція ніяк не пов’язана зі стимулом. Це найпоширеніший вид сполучення реплік діалогу.
Приклад 1.16: (Pupil 1) Will you go to the cinema? – (Pupil 2) Yes, with pleasure.
І.Л. Бім також пояснює, що під час навчання ДМ слід звертати увагу не тільки на структурну співвіднесеність реплік, а й на їх функціональну відповідність, для того, щоб знати, як в різних комунікативних ситуаціях будувати своє висловлювання.
Таким чином, на даному етапі об’єктом структурно-функціонального моделювання стає мовленнєва взаємодія партнерів в процесі спілкування.
Для того, щоб створити взаємодію партнерів в процесі спілкування та логічно перейти від навчання реплікування до навчання ДЄ Л.Н. Горська пропонує наступні види завдань:
1) відповіді на запитання;
2) додаткові запитання типу Why do you think so?;
3) погодження або спростування твердження вчителя;
4) розгорнута відповідь на запитання;
5) надання інформації про предмет, подію чи явище, яке називає вчитель;
6) дати відповідь на запитання вчителя, а потім у формі непрямої мови на запитання товариша;
7) переказ розпоряджень вчителя;
8) складання ланцюжка реплік. Перемагає той, хто останнім скаже репліку.
Проте, слід зауважити, що даний комплекс вправ є більш характерним для навчання реплікування, але завершальні вправи дають можливість навчити ДЄ. Тож, на нашу думку, використання таких вправ буде ефективним.
Загальновизнаним є використання на даному етапі рецептивно-продуктивних умовно-комунікативних вправ з обміну репліками. Учасниками спілкування є самі учні, а вчитель лише дає їм певне завдання і вказує ролі, що їх виконуватимуть учні.
Приклад 1.17:Teacher: You are the best friends and you want to go to the cinema. (Pupil 1) Tell your friend about your interests. (Pupil 2) Tell him about your interests. If your interests are alike, invite your friend to the movies. If not, advise him something else.
Наступним етапом навчання ДМ є оволодіння мікродіалогом.
Як вказує В.В. Черниш, мікродіалог розглядають як засіб вираження основних комунікативних інтенцій партнерів по спілкуванню. Він є імпліцитною структурною основою розгорнутого діалогу і включає взаємопов’язані ланцюжки ДЄ, які ще називають діалогічним цілим. Мікродіалоги від¬різняються від ДЄ не лише обсягом, але й своєю від-носною завершеністю. Власне діалог (розгорнутий діалог) складається із двох-трьох мікродіалогів.
Мета другого етапу — навчити учнів об’єднувати засвоєні ДЄ у мікродіалоги, підтримувати бесіду, не дати їй зупинитися після першого обміну репліками. На цьому етапі використовуються рецептивно-продуктивні комунікативні вправи нижчого рівня (такі, що допускають використання спеціально створених вербальних опор для висловлювання учнів).
Опорою можуть слугувати діалог-зразок, підстановча таблиця, структурно-мовленнєва схемата функціональна схема. Але, слід зауважити, що опори слід поступово знімати, готуючи учнів таким чином до ведення самостійних діалогів.
І.Л. Бім пропонує алгоритм роботи над створенням мікродіалогу, а згодом власне діалогу (завершальний етап) за діалогом-зразком:
1) ознайомлення зі змістом діалогу-зразка, виявлення ситуації спілкування та проблемного завдання;
2) виділення інваріативних та варіативних складових, тобто виявлення домінуючих типів мікродіалогів, позицій партнерів та характеру реплік;
3) відтворення діалогу-зразка за допомогою схеми структурного скелету діалогу у вигляді ключових слів чи кліше;
4) видозміна ситуації та підбір власних реплік;
5) складання власного діалогу без опори на зразок (застосовується на останньому етапі навчання ДМ — навчання власне діалогу).
Дослідник також вказує на те, що слід приділяти особливу увагу варіативним способам вираження думки (для вираження однієї тієї самої думки можуть використовуватися різні типи речень).
Так, можна використовувати вправи на перифраз, підбір синонімічних чи антонімічних способів вираження думки, різні способи комбінування та варіювання реплік.
Таким чином, учні від структурно-функціонального аналізу діалогу-зразка і його відтворення перейдуть до побудови власного діалогу за аналогією.
Також вважаємо за потрібне навести приклад структурно-мовленнєвої схеми для навчання мікродіалогу:
Приклад 1.18:Teacher: (Pupil 1)You and your friend want to go to the cinema. Tell him what type of films you like and ask him about his interests.
(Pupil 2) Agree to go to the movies and discuss the film using the scheme:
P1: I like ______________ What about you?
P2: Well, I am fond of __________
P1: I know that ____________ is on at our local cinema. Let’s go!
P2: Sure. I heard that this film ____________
P1: Yes, that’s right. But mostly I am interested in__________.
P2: What do you say you are interested in?
P1: In ________. The _____________ Do you agree?
P2: Yes, you are right though the ____________
P1: You might be right but_______
P2: I agree entirely here. I promise to buy tickets.
Звичайно, на цьому етапі учасниками спілкування є самі учні, які виступають у певних ролях або від свого власного імені. На основі навчальних cитуацій, запропонованих учителем (або поданих у підруч-нику), вони продукують мікродіалоги.
І, нарешті, третій завершальний етап навчання ДМ – навчання діалогу.
На цьому етапі учні мають навчитися вести діалоги різних функціональних типів.
На думку І.Л. Бім, даний етап спрямований на оволодіння цілими діалогами, серед яких важливе місце посідають діалоги, що відображають стереотипні ситуації спілкування (знайомство, зустріч, привітання та ін.) В діалогах даного типу широко використовуються етикетні формули. Тому при навчанні ДМ слід не забувати враховувати дану особливість.
Обсяг діалогів має відповідати вимогам чинної програми для відповідного класу і типу школи.
Вправи, що виконуються на третьому (заключному) етапі, відносяться до рецептивно-продуктивних комунікативних вправ вищого рівня (таких, що не дозволяють викорис¬тання спеціально створених вербальних опор). Але слід зауважити, що вчитель може використовувати природні опори для навчання ДМ: розклад руху поїздів чи автобусів, афіші, карти та ні. Інструкція до вправи повинна надаватися кожному учневі окремо, щоб він розумів своє проблемне завдання.
Наведемо приклад вправи, що може бути використана на даному етапі: Приклад 1.19:Teacher: (Pupil 1) You want to see a film. Ask your friend to go to the movies. Ask about his interests.(Pupil 2) Your friend asks you to go to the pictures. Say what films you like to watch. Agree to arrange everything. Discuss the cast and impressions of the film you are going to watch.
Отже, аналіз даного питання дозволяє зробити висновки про те, що навчання діалогічного мовлення повинно розпочинатися з навчання реплікування. Даний етап має включати вправи на імітацію, підстановку, трансформацію (інформативний, негативний, імперативний та емоційний вид) зразка мовлення, відповіді на запитання, повідомлення/запит інформації, спонукання до дії тощо. Типові режими роботи: учитель-учень та учитель-клас.
Наступним етапом формування навичок та вмінь діалогічного мовлення є оволодіння певними ДЄ. Загальновизнаним є використання на даному етапі рецептивно-продуктивних умовно-комунікативних впра¬в з обміну репліками, що характеризуються повною, частковою та нульовою структурною співвіднесеністю. Учасниками спілкування є самі учні.
Оволодіння мікродіалогом передбачає використання рецептивно-продуктивних комунікативних вправ нижчого рівня (з використання спеціально створених вербальних опор, а саме: діалогу-зразка, підстановчої таблиці, структурно-мовленєвої та функціональної схеми). Режим роботи: учень 1 – учень 2.
І, нарешті, завершальним етапом навчання ДМ має стати навчання власне діалогу заданого функціонального типу за допомогою рецептивно-продуктивних комунікативних вправ вищого рівня.
Цікаво та зрозуміло! Приклади вправ стануть мені у нагоді:)
ОтветитьУдалить