Для того щоб сформувати знання, уміння та навички в ДМ, передбачені чинною програмою, слід проаналізувати структуру та функціональні типи діалогів.
Розробкою даного питання займалися О.І. Вишневський, Е.Н. Соловова, В.Л. Скалкін, В.В. Черниш та ін.
Як підкреслює В.В. Черниш, будь-який діалог складається з окремих взаємопов’язаних висловлювань. Такі висловлювання, межею яких є зміна співрозмовника, називають реплікою. Репліка є першоелементом діалогу.
Репліки бувають різної протяжності — від однієї до кількох фраз. У діалозі вони тісно пов’язані одна з одною — за своїми комунікативними функціями, структурно та інтонаційно. Найтісніший зв’язок має місце між суміжними репліками.
Сукупність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною і семантичною завершеністю, називають діалогічною єдністю (ДЄ). ДЄ є одиницею навчання діалогічного мовлення.
На думку В.В. Черниш, а з нею погоджуються провідні методисти, перша репліка ДЄ є завжди ініціативною (її називають ще реплікою-спонуканням або керуючою реплікою). Друга репліка може бути або повністю реактивною (інакше — залежною або реплікою-реакцією), або реактивно-ініціативною, тобто включати реакцію на попереднє висловлювання і спонукання до наступного.
М. Хорсун вважає, що неабияке значення мають стимули-реакції до бесіди. Так, дослідник зазначає, що стимулом до бесіди може бути:
1) запитання. Приклад 1.7: Are you going home?
2) твердження. Приклад 1.8: I am going home
3) прохання, пропозиція. Приклад 1.9: Help me, please. Let’s go there together.
Існує кілька підходів щодо класифікації ДЄ. Запропонуємо найпоширеніші.
Так, М. Хорсун виділяє чотири типи ДЄ:
1) запитання – твердження. Приклад 1.10: Are you going home? - No, I’ll stay at school;
2) запитання – запитання. Приклад 1.11: Will you help me? – What shall I do?
3) твердження – твердження. Приклад 1.12:I’ll go to the library after classes. – And I’ll stay there.
4) твердження – запитання. Приклад 1.13: I am writing a letter. – Who are you writing to?
Дещо інший підхід до класифікації ДЄ має В.В. Черниш, яка виділяє чотири групи ДЄ за комунікативною функцією першої репліки:
1) повідомлення – включає наступні ДЄ: повідомлення-повідомлення, повідомлення-запитання, повідомлення-спонукання;
2) спонукання: спонукання-згода, спонукання-відмова, спонукання-запитання;
3) запитання: запитання-відповідь на запитання, запитання-контрзапитання;
4) репліки мовленнєвого етикету: привітання-привітання, прощання- прощання, висловлювання вдячності-реакція на вдячність.
Заслуговує на увагу також підхід О.І. Вишневського, який впевнений, що найпоширенішою на уроці структурною схемою діалогу є сполучення двох реплік: запитання і відповіді. Проте ця діалогічна єдність не вичерпує різноманітності будови діалога та не є основною з його форм. Структура природного повсякденного ДМ дуже різноманітна і включає широку палітру логічних зв’язків між парами реплік. Так, дослідник наводить такі приклади ДЄ:
1) повідомлення – доповнення (уточнення);
2) повідомлення – підтвердження (заперечення);
3) повідомлення – застереження;
4) повідомлення – прохання;
5) запитання – відповідь;
6) запитання – контрзапитання;
7) прохання – згода (незгода);
8) наказ – уточнення (згода,незгода) і т. д.
Проте О.І. Вишневський також зазначає, що навчання ІМ в середній школі не ставить за мету засвоєння всіх можливих в ДМ логічних зв’язків. В центрі уваги тут повинні бути хоча б найхарактерніші.
Залежно від провідної комунікативної функції, яку виконує той чи інший діалог, розрізняють функціональні типи діалогів. Як стверджує В.В. Черниш, результати досліджень, проведених на автентичних навчальних матеріалах англійською, німецькою і російською мовами, показали, що найпоширенішими є чотири основних типи діалогів: діалог-розпитування; діалог-домовленість; діалог-обмін враженнями, думками; діалог-обговорення, дискусія.
Діалог-розпитування може бути одностороннім або двостороннім. У першому випадку ініціатива запитувати інформацію належить лише одному партнеру, у другому — кожному з них. Двосторонній діалог-розпитування розвиває ініціативність обох партнерів, характерну для природного спілкування.
Одне із важливих умінь, яким учні повинні оволодітиз першого року вивчення іноземної мови, є уміння вести діалог-домов¬леність. Діалог-домовленість використовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани і на¬міри, він є найбільш посильним для учнів. Після оволодіння діалогом-домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування-домовленості.
Наступним за складністю є діалог - обмін враженнями/думками, метою якого є виклад свого бачення якогось предмета, події, явища, коли співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують її. При цьому ініціатива ведення бесіди є двосторонньою.
Найскладнішим для оволодіння є діалог - обговорення/дискусія, коли співрозмовники прагнуть виробити якесь рішення, дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь.
Особливим функціональним типом діалогу є діалог етикетного характеру. Комунікативна мета таких діалогів — здійснити певну соціальну дію (привітатися і відповісти на привітання, попрощатися, представитися, познайомитися, подякувати, вибачитись, привітати з визначними подіями, святами тощо), зумовлену етикетом певної мовленнєвої спільноти.
Е.Н. Соловова пропонує іншу класифікацію діалогів. Зокрема, вона виділяє вільні та стандартні або типові діалоги.
Під стандартними або типовими діалогами вона розуміє такі типи діалогів, що зустрічаються у повсякденному житті, коли співрозмовники виконують різні соціальні ролі: батьків і дітей, продавців та покупців і т.д.
До вільних діалогів дослідниця відносить бесіди, дискусії, інтерв’ю та ін., тобто ті форми мовленнєвої взаємодії, де межі спілкування та загальна логіка розмови не регламентуються соціальними ролями.
Проте Е.Н. Соловова також зауважує, що різниця між стандартними та вільними діалогами є надзвичайно не чіткою, оскільки ці різновиди діалогів можуть легко трансформуватися в ході розвитку спілкування в залежності від змін мовленнєвої ситуації.
Вважаємо за потрібне підкреслити, що більш поширеною є класифікація В.В. Черниш, до якої також схиляється автор даного дослідження.
В результаті аналізу даного питання були зробленні наступні висновки:
1) будь-який діалог складається з окремих взаємопов’я¬заних висловлювань. Такі висловлювання, межею яких є зміна співрозмовника, називають реплікою. Репліка є першоелементом діалогу;
2) су¬купність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною і семантичною завершеністю, називають діалогічною єдністю (ДЄ). ДЄ є одиницею навчання діалогічного мовлення. Виділяють такі типи ДЄ: запитання – твердження, твердження – твердження, запитання – запитання, твердження – запитання (класифікація М. Хорсун); повідомлення, спонукання, запитання та репліки мовленнєвого етикету (за комунікативною функцією першої репліки – класифікція В.В. Черниш);
3) найпоширенішими функціональними типами діалогів є: діалог- розпитування; діалог-домовленість; діалог-обмін вражен¬нями, думками; діалог-обговорення/дискусія. Проте Е.Н. Соловова пропонує іншу класифікацію діалогів, зокрема, вільні (загальна логіка розмови не регламентуються соціальними ролями) та стандартні або типові діалоги (форми мовленнєвої взаємодії, що зустрічаються у повсякденному житті та зумовлені різними соціальними ролями співрозмовників).
Комментариев нет:
Отправить комментарий